Mementō morī

Я не шкодую витрачених дві доби подорожі до Новояворівська (через Київ) і назад, мені байдуже те, що довелось чекати її майже весь день з самого ранку до вечора, щоб побалакати, бо ми таки стрілись, трішки поговорили, я подарував і сказав їй те, що збирався...

Єдине чого шкода – те що вона мене покинула... Але якщо з двох хтось один не кохає, то нічого путнього з таких стосунків не вийде. Кохання або є, або його немає. Його не можна логічно пояснити, підтвердити чи спростувати. Це відчувається на рівні підсвідомого, на рівні внутрішнього пізнання та сприйняття...

П.С. Це останній допис, що стосується моїх почуттів. Відтепер вони віддзеркалюватимуться лише у синьому паперовому щоденнику.
П.П.С. Спробую на тижні взятись за переклади та відписати про враження від поїздок (останньої та передостанньої – на фестиваль язичницької музики).