Мир, праця, травень!

 Вітаю шановне панство!

 Давно не ділився своїми роздумами з загалом щодо світу, що нас оточує, щодо того, що мене турбує та бентежить... Власне з’явилась вільна годинка, на дворі буяє весна, а відповідно люди мають бути добрішими до мого чергового висеру, то чом би не видати нагора трішки 6це-нутого маразму :-)

 А розпочнемо ми з останніх подій. Певен, що більшість святкувало травневі свята: хтось юдейсько-християнський Песах, хтось День перемоги чи вшановують полеглих у день скорботи... Але особисто для мене одним зі знакових свят цього періоду є Першотравень, який не дарма збігається з хвайним язичницьким святом Вальпургієвої ночі чи пак є її закономірним продовженням. Допитливий читач певно згадає про те, що мене називали й комунякою і прирівнювали до Сталіна, а недруги почнуть потирати руці і прицьмокуючи смакувати визнання мною їхньої правди.

 Поглянемо ж на першооснову цього „комуністичного“ свята. На диво виною в усьому були не червоні, а звичайні трудівники та анархісти серед них:

 Першого травня 1886 року в Нью-Йорку, Філадельфії, Чикаго та інших містах США робітники оголосили страйк проти 10-15-годинного робочого дня й поставили вимогу до власників фабрик зробити робочий день 8-годинним. Зупинилися всі підприємства, люди цілими сім’ями вийшли на вулиці. Страйк очолили члени Міжнародної робітничої асоціації. 3 травня, щоб зірвати страйк, господар заводу, біля якого зібралися протестуючі, найняв штрейкбрехерів, які влаштували сутичку із страйкарями. Прибула поліція, відкрила стрілянину, в результаті шість робітників було убито, а 50 поранено. На наступний день на площі Хеймаркет у Чикаго відбувся мітинг протесту проти поліцейської розправи. П'ятьох організаторів першотравневої демонстрації і страйку в Чикаго було засуджено до страти, але це не зупинило робітників, і вони продовжили свою боротьбу за скорочення робочого дня.

 При чому ці анархісти боролись за право на достойні (!) умови праці. Що ж нині маємо ми: псевдонаціоналістів з недієздатною опозицією, що не здатні захистити прав трудящих ані у ВР ані „на майдані“. Звісно левова частка вини в тому й самих людей, адже саме їх (і моя, як частини того плебсу) інертність дозволяє відбуватись цьому. Дяка богам та технічним здобуткам, скоро ми зможемо самотужки захищати власну правду, тим паче прогрес не стоїть на місці.