Якось забагато відпочинку

На честь державного“ свята День землевпорядника Міжнародного дня жінок довелось відпочивати аж 4 дні. Їй бо я б ліпше попрацював весь цей час аніж думати/гадати куди його витратити. На щастя майже всі ледь не „новорічні канікули“ минулись у доволі активному режимі.

Якщо 8 березня довелось відсипатись і відлежуватись за переглядом „Південного парку“ (який нарешті вирішив подивитись не уривками і не окремими епізодами а серія за серією... адже кортить зацінити розвиток сюжету ;-) ), то вже у п’ятницю мої берци знов топтали сніги (бо було троха насипало і морозчик не давав розтанути) кременчуцьких захаращ. Якщо минулого разу я приблизно спланував маршрут, то зараз плану не було, тим паче мандрувало нас двоє. Спершу були покинуті урбаністичні артсклади з їх „катакомбами“ а потім трішки болотистих кременчуцьких берегів Дніпра. У першій локації нас чекало дебело снігу і прихованих пасток під ним, друга потішила льодовими пастками вперемішку з очеретом. Власне, коли повернувся додому, то відчув що ноги відвикли від подібних навантажень адже майже два тижні був офісним планктоном.

Третій день „канікул“ співпав з професійним святом – Днем землевпорядника. Працюю я геодезистом, але ж освіту маю саме землевпорядну. З одногрупниками (аж 2-ма) власне ми це все діло і відсвяткували у одній з місцевих піцерій. Сік (у них пиво), прохвесіні та не дуже розмови, планування святкування майбутнього 5-річного ювілею випуску... На диво, вдалось по телефону привітати багатьох співкурсників/співкурсниць.

Одразу ж після зустрічі поперсі на сейшн. І якщо минулого разу я знав хоч би один з гуртів, що мав виступати, то тут був цілковитий галяк і всі команди були для мене відкриттям.

Girls in Rock

Цього разу першими виступали кременчужани. Формація Зефир намагалась вразити якісними переспівами відомих хітів іноземного виробництва (AC/DC, Roling Stones, Чичерина тощо), але особисто мене зачепив лише беззаперечний хіт гурту Nirvana „Smells Like Teen Spirit“. Наступна Фантасмагорія співала українською, проте якось солістка вибивалась з музичного ряду, чи то фігово був налаштований звук, чи то мені хто на вухо наступив проте їх остання інструменталка (ну й інструментальне інтро з зоряних війн) згладила враження від виступу... Настав час співати киянам.

I Miss my Death порвали з першої ж пісні. Поєднання гарного жіночого „оперного“ вокалу з чоловічим гроулом під соком дум-готік металу нагадало мені Полинове Поле. Однозначно відкриття вечору, хоча не зовсім відкриття, адже до цього я їх виявляється чув, вірніше бачив їх відео-роботу, але якось не звернув уваги і відклав на потім для подальшого ознайомлення. Саме не останню пісню, що вони виконували, було нещодавно відзнято кліп:

Я вже був розмріявся, що хедлайнери Inferno взагалі відірвуть мені макітру, і навіть по інерції кілька пісень помантиляв патлями. Очікував расовий метал, адже учасники були у гаптованих срібними нитками чорних вишиванках, у одного з гітаристів на руках була руна „одал“ та коловрат, у басиста – коловрат-амулет, солістка, яка вийшла ледь не кродина відьма, взагалі характерний бородато-патлатий вигляд виконавців... а вийшло не дуже кошерно. Готики не почув лише хард'н'хеві, тексти всі про любов (з того що розчув) і російською мовою. Враження врятували дві останні пісні: кавер на „Another Brick in the Wall“ (її ж співали на біс) гурту Pink Floyd і ще якась їх композиція, боюсь помилитись з назвою. Якби весь їх репертуар був у такому стилі то ціни б їм не було...